Ситуація з кількома десятками звернень, які протягом багатьох років наша Церква надсилала на адресу Московського Патріархату, нагадує мені слова з Євангелія: «Ми грали вам на сопілці, але ви не танцювали, ми співали вам жалібні пісні, але ви не плакали» (Мф. 11:17). Деякі наші звернення залишалися взагалі без відповіді (як, наприклад, звернення до Помісного Собору РПЦ). На деякі відповідь була одна – «покайтеся і вертайтеся в наше лоно». І лише не так давно на звернення нашої Церкви почали реагувати хоча б частково позитивно.
Звернення про необхідність подолати розділення Православної Церкви у грудні 2007 р. було передане особисто митрополиту Володимиру. Воно було спрямоване до Богословської комісії, яка протягом більш як півроку намагалася скласти відповідь. Відповідь з’явилася лише влітку 2008 р. – в цілому позитивна, але поки що без практичних наслідків.
За дорученням Священного Синоду в неділю Торжества Православ’я Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет підписав листи до Предстоятелів Помісних Церков, а також до всіх єпископів УПЦ МП. У цих, тотожних за змістом, листах міститься заклик припинити практику повторного звершення хрещення над тими, хто вже був охрещений в Київському Патріархаті.
Це не перший заклик, який з цього приводу був адресований до Московського Патріархату. Про антиканонічність практики «перехрещування» йшлося, зокрема, у Історико-канонічній декларації Архієрейського Собору УПЦ Київського Патріархату від 19 квітня 2007 р. Тоді на цей заклик не звернули уваги. У зв’язку з цим Священний Синод вирішив виокремити проблему «перехрещування» і звернутся з цього приводу не тільки до УПЦ МП чи Московського Патріархату, але й до Предстоятелів усіх Помісних Церков.
Необхідно підкреслити, що лист Патріарха витриманий у максимально толерантному тоні. Можливо тому дехто з його коментаторів поспішив заявити, що своїм листом Патріарх Філарет нібито визнає, що Київський Патріархат – «розкольники», або «самочинне зборище». Не потрібно шукати у листі того, чого там немає і не може бути! Усвідомлюючи те, що представникам Московського Патріархату буде важко відразу відмовитися від свого ставлення до Київського Патріархату, як до «розкольників», Патріарх Філарет доводить, що навіть при такому ставленні до нас в УПЦ МП не повинні звершувати «повторного хрещення». Тому аргументи в листі наводяться лише ті, які важко заперечувати навіть з точки зору нинішнього ставлення Московського Патріархату до Київського, а інші питання не розглядаються.
Під час дискусії, яка розгорнулася в мережі навколо питання «перехрещування», остаточно з’ясувалося, що в УПЦ МП немає ніякого загальноцерковного письмового документу, на підставі якого введена подібна практика. Дивно – чому призначення намісника монастиря в селі якоїсь провінційної єпархії розглядається Священним Синодом УПЦ МП, а питання, яке тісно пов’язане з Символом віри, догматами і основами канонічного устрою Церкви, вирішується у приватному порядку на розсуд єпископа?
Нам достаменно відомо про численні випадки того, коли єпархіальні архієреї УПЦ МП через благочинних давали усні, але категоричні вказівки духовенству «перехрещувати» віруючих Київського Патріархату. Окремі коментатори намагаються створити враження, що «перехрещування» практикують не всюди в УПЦ МП, хоча насправді це далеко не так. Якщо окремі архієреї чи священики, усвідомлюючи антиканонічність такої практики, цього і не роблять, то такі випадки – лише винятки, які підтверджують загальне правило. І чинять вони так часто таємно, намагаючись не афішувати свого негативного ставлення до «перехрещування».
Слід ще раз підкреслити, що питання єдиного хрещення – це питання не покаянної дисципліни, в якій допускається щось робити «на розсуд» єпископа чи священика. Це питання основ віри, питання догматичне. Це питання, яке, на відміну від автокефалії, досить ясно врегульоване канонами і практикою Православної Церкви. Тому в ньому нічого впринципі не може вирішуватися на розуд одного архієрея чи, тим більше, священика! Інакше виникає дивна ситуація, коли в одній єпархії чи парафії УПЦ МП хрещеного в Київському Патріархаті вважають християнином, а в іншій – язичником. В Церкві, яка любить називати себе «канонічною», абсурдність такої практики не можуть не розуміти.
Ми сподіваємося, що лист Патріарха Філарета матиме позитивні наслідки. Якщо в УПЦ дійсно турбуться про єдність Церкви, чистоту православ’я і дотримання канонів – там повинні показати приклад того, що для них власні заяви про «канонічність» – не пустий звук. Якщо ж антиканонічна практика «повторного хрещення» продовжуватиметься, то це означатиме, що ті, хто самі порушують догмати і канони, остаточно втратять право називати себе «канонічними» та вчити дотриманню канонів інших.
Єпископ ЄВСТРАТІЙ
