8 березня 2009 р. з нагоди свята Торжества Православ’я Московський патріарх Кирил звершив Божественну літургію і молебень в храмі Христа Спасителя в Москві. Під час богослужіння він звернувся до присутніх з проповіддю, текст якої публікує офіційний сайт «Патріархія.RU».
Розвиваючи думку про те, що єретики були освіченими і авторитетними людьми свого часу, патріарх сказав наступне:
«Люди йдуть за сильним вождем, який вміє переконувати, який може показати особистий приклад. Більшість єретиків були такими сильними церковними вождями, що мали величезний авторитет серед народу. Досить пригадати Арія, пресвітера константинопольського (виділено нами – ред.). Він був проповідником, мудрецем, богословом. Його ім’я було надзвичайне авторитетне в Константинополі. Захищаючи Арія і його вчення, люди вступали в конфлікти один з одним. Історія доносить до нас приклади того, як на ринках Константинополя спалахували суперечки і навіть фізичні конфлікти, тому що було багато людей, готових піти за Арія на смерть».
Тим часом «Православна енциклопедія» повідомляє: «АРІЙ [гр. Αρειος] (256, Лівія (?) - 336, К-поль), Олександрійський пресвітер, єретик, з його іменем пов’язане виникнення в IV ст. лжевчення (див. Aріанство).
А. з’явився в Олександрії під час гонінь на християн при імп. Галерії (305-311). Ревність у вірі зробила його прихильником Мелітія Лікопольського, к-рий дотримувався вкрай ригористичної позиції в питанні про прийняття в Церкву тих християн, які зі страху перед муками або смертю відрікся від Христа, але бажали повернутися в Церкву. Мелітій виступав в цьому питанні проти архієп. Олександрійського Петра I, що поблажливіше ставився до падших. За одними джерелами, А. був рукоположений на диякона єп. Мелітієм, за ін.- архієп. Петром (Sozom. Hist. eccl. I 15). Пізніше А. був відлучний архієп. Петром від церковного спілкування за те, що публічно засуджував його протиборство з прихильниками Мелітія: він відлучав прихильників єп. Мелітія або відмовляв їм в Хрещенні. Після мученицької кончини архієп. Петра (311) А. з’єднався з Олександрійською Православною Церквою. Олександрійський еп. Ахила висвятив його в пресвітера і визначив до міської ц. Бавкалеос (Epiph. Adv. haer. 68. 4; 69. 1), йому було доручено тлумачення Свящ. Писання (Theodoret. Hist. eccl. I 2).
А. належав до школи антиохійського екзегета і богослова Лукіана Антиохійського, к-рий, в свою чергу, в значній мірі зазнав впливу єресі динамістичного монархіанства Антиохійського єп. Павла I Самосатського. А. не був оригінальним мислителем і в значній мірі спирався на богослів’я свого вчителя Лукіана. Певний вплив на його єретичні переконання справили також окремі елементи богослів’я Олександрійської школи. У числі його прихильників і покровителів були як єпископи, що вийшли зі школи Лукіана, так і та частина послідовників Орігена, яка заперечувала його вчення про вічність світу. Причиною для виникнення аріанських суперечок стало зіткнення А. з єп. Олександрії Олександром (у 318) щодо питання про Божество Христа і Його рівність з Отцем, яке він заперечував, вважаючи, що Христос мав іншу сутність і був творінням Отця, хоча і створений був раніше світу.
А. публічно стверджував своє сповідання - єп. Олександр засудив його і вигнав з Церкви (Epiph. Adv. haer. 69. 3). Супротивники А. припускали, що дійсною причиною його протидії Олександру була особиста незадоволеність тим, що його не вибрали єпископом (Theodoret. Hist. eccl. I 2, 3). У суперечці з єп. Олександром за А. послідувала третина олександрійського кліру. Засуджений Олександрійським Собором (320/21), він залишив місто і був дружньо прийнятий впливовими при дворі імп. Костянтина I Великого єпископами Євсевієм Кесарійським і Євсевієм Никомідійським. Його ідеям співчував досить багато хто в Азії. Між ним і Олександром досягнуте було примирення, але ледве він повернувся до Олександрії, як суперечка зі ще більшим озлобленням розгорілася знову. Для вирішення суперечки імп. Костянтином був скликаний Всел. I Собор в Нікеї (325). На Соборі А. був засуджений і вигнаний до Іллірії. Незабаром після Собору єп. Євсевій Кесарійський відкрито встав на сторону А. і через Констанцію, сестру імператора, зумів добитися його повернення з вигнання. А. помер раптово в Константинополі. Про його злокозні та про «вирок, який він отримав від праведного Судії», розповідає свт. Афанасій, розповідь ця неодноразово наводиться істориками (Athanas. Alex. Ep. Serap. 3; Theodoret. Hist. eccl. I 14)».
Таким чином практично все церковне життя Арія – одного з найвідоміших єретиків – було пов’язане з Олександрією, і лише помер він в Константинополі: з наказу імператора єпископ Константинопольський повинен був прийняти його в спілкування, але по дорозі в храм Арій відчув себе погано, зайшов у вбиральню і там помер.
Можливо, причиною такої грубої помилки патріарха Кирила у фактах стало те, що він сплутав особу Арія із запеклими суперечками навколо його вчення, які впродовж десятків років дійсно мали місце не тільки в Константинополі, але і практично у всій Римській імперії. Святитель Григорій Богослов, який був православним архієреєм Константинополя в той час, коли там панували єретики-аріани, в одному зі своїх слів наводить приклад того, як «на ринках Константинополя спалахували суперечки і навіть фізичні конфлікти», про що в своїй проповіді і згадує патріарх.
Нагадаємо, що в 1970 році нинішній Московський патріарх закінчив Ленінградську Духовну Академію зі ступенем кандидата богослів’я, залишений професорським стипендіатом, викладачем догматичного богослів’я. З 1974 по 1984 рр. - ректор Ленінградських духовних шкіл. З 26 лютого 1994 року — член Синодної богословської комісії. Владика Кирил – почесний член Санкт-Петербурзької духовної академії (1986); почесний доктор богослів’я Богословської академії в Будапешті (Угорщина, 1987); почесний доктор Християнської богословської академії у Варшаві (Польща, 2004).
P.S. Невдовзі після нашої публікації згадка про «пресвітера константинопольського» з тексту проповіді зникла. Проте ці слова можна було почути і побачити у відеозапису, який був оприлюднений сайтом «Патріархія». Однак невдовзі ці слова з відеозапису також зникли, а на їхньому місці було поставлено кадр з дипломатичною делегацією. Проте і відеозапис, і почаковий текст проповіді збережено у архіві редакції.
«Українське Православ'я»
