У зв’язку з призначенням Синодом РПЦ дати скликання Помісного собору цієї Церкви заступник голови Інформаційно-видавничого управління Київської Патріархії священик Олександр Трофимлюк прокоментував для «Українського Православ’я» можливі наслідки його діянь.
- Отче Олександре! Питання, яке найчастіше у ці дні ставлять у ЗМІ – кого, на Вашу думку, оберуть наступним Московським патріархом?
- Безперечно, зараз важко дати оцінку перспектив того, хто посяде Московський престол після померлого патріарха Алексія. З одного боку, найбільші шанси можуть бути у місцеблюстителя митрополита Кирила (Гундяєва) – після призначення його Синодом РПЦ на цю посаду він став поки що єдиним офіційним кандидатом на патріаршество. Але це не означає, що не буде інших кандидатів. Багато розмов йде про керуючого справами Московської патріархії митрополита Клімента (Капаліна), як про альтернативу Кирилу. Якщо місцеблюстителя вважають публічною особою, екуменістом і церковним лібералом, то Клімента вважають консерватором і апаратником, який має підтримку від влади.
Протягом останніх років можна було не раз почути про ці дві кандидатури, при чому говорили, що владика Кирил не має такої підтримки у Кремлі, як Клімент. Російській владі більше до вподоби слухняний патріарх, подібний до померлого Алексія (Рідігера), а не такий ініціативний, митрополит Кирил.
Останній зараз всіляко намагається підкреслити, що він продовжить справу патріарха Алексія, що він буде діяти в тому ж руслі, що й померлий Предстоятель РПЦ, в тому числі – у відношенні до України. Але від людей, які знають реальне ставлення митрополита Кирила до патріарха Алексія, нам відомо, що насправді нинішній місцеблюститель не мав особливої поваги до нього. Мабуть це передалося від його духовного наставника митрополита Никодима (Ротова), який був про митрополита Алексія та про його здібності не високої думки.
Всім відомо, що у Московській патріархії давно оформилося дві умовні партії – прихильників та противників митрополита Кирила. Померлий патріарх намагався бути арбітром у їхній боротьбі, не даючи можливості рішуче посилитися жодній з них. Але тепер, з обранням Кирила місцеблюстителем, цей баланс втрачається. Тому противники його обрання можуть об’єднатися навколо іншого кандидата – наприклад Клімента.
Проблема цього ієрарха в тому, що він є апаратником, не здатним до публічної діяльності. Для більшості зовнішніх спостерігачів він залишається сірою і невиразною фігурою. Але це може зіграти йому на користь, бо від нього, в разі обрання патріархом, не будуть очікувати якихось рішучих дій – на відміну від Кирила, бурхливої енергії якого можуть побоюватися.
І не будемо забувати, що російська влада до цього часу більш прихильно ставилася до владики Клімента, як до кандидата в патріархи. А від рішення влади в Росії багато що залежить.
- А чи є якісь кандидатури окрім цих двох митрополитів?
- Формально кандидатом може бути кожен єпархіальний архієрей РПЦ старше 40 років з вищою богословською освітою. Але фактично коло претендентів обмежується постійними членами Синоду, як найбільш впливовими ієрархами Церкви. Таких осіб, окрім названих двох претендентів, є п’ять: три митрополити Володимири – Київський, Петербурзький і Молдовський, а також митрополити Філарет Мінський і Ювеналій Крутицький.
Відразу можна відкинути кандидатуру митрополита Молдови Володимира (Кантаряна) – у нього немає ні авторитету, ні підтримки, щоби стати Московським патріархом. Митрополит Петербурзький Володимир (Котляров) – одноліток спочилого патріарха, у церковних колах не дуже відомий і особливої підтримки зібрати не може. Міг би бути кандидатом у патріархи митрополит Ювеналій (Поярков), але він також, наскільки відомо, не користується особливою підтримкою в РПЦ. Цей ієрарх був тісно пов’язаний з митрополитом Никодимом (Ротовим), його вважають одним з «никодимівців». А визнаним провідником цієї партії є митрополит Кирил. Так що навіть ті, хто голосував би за нього, швидше віддадуть голоси за місцеблюстителя. Митрополит Філарет (Вахромєєв) теж згадувався у числі кандидатів, але він, як і попередній владика – «никодимівець». І зібрати на свою користь значну кількість голосів членів собору він не здатний.
- Залишається кандидатура митрополита Володимира (Сабодана)?
- Так, на мою думку він би міг бути кандидатом на Московський престол. Тим більше, що він вже балотувався на цю посаду в 1990 р. і набрав голосів не набагато менше, ніж Алексій II. Він був ректором Московської духовної академії, потім – керуючим справами патріархії. З 1992 р. він ревниво відстоює інтереси Московського патріархату в Україні. Під його керівництвом УПЦ МП зберігає підлеглість Москві та досі, попри певні обережні кроки з українізації, залишається міцно прив’язаною до Московського центру. І не треба забувати, що в активі у митрополита Володимира – понад 40 єпархій та понад 50 архієреїв. Представництво від України на соборі буде досить значним, і саме воно може вплинути на те, яким буде остаточний соборний вибір.
- Але ж всім відомо про непростий фізичний стан владики Володимира. Чи не стане це йому на заваді?
- Так, безперечно, здоров’я митрополита бажає кращого. Але, наскільки можна судити, він зберігає ясний розум і здатний досить ефективно керувати УПЦ МП. У боротьбі двох «титанів», тобто Клімента і Кирила, перемога кожного з яких може обернутися катастрофою для протилежної партії, обрання саме владики Володимира (Сабодана) може бути плодом компромісу. Він дасть можливість кожній з цих партій зберегти «статус кво» і ретельніше підготуватися до наступних виборів.
- А чи впливатиме на вибір собору так зване «українське церковне питання»?
- Думаю, що дискусія навколо України буде ключовою і на Архієрейському, і на Помісному соборах. Справа в тому, що статус самоуправління, який має УПЦ МП, був наданий Архієрейським собором у 1990 р. Тому може постати питання про його затвердження. Так само має бути розглянуте собором і прохання УПЦ від листопада 1991 р. про автокефалію. Адже Архієрейський собор РПЦ у квітні 1992 р. переніс розгляд цього прохання на Помісний собор. Які відповіді дасть на ці питання собор? Важко прогнозувати, але якщо на ньому будуть переважати російські шовіністичні погляди, які ми чули у проповідях митрополита Кирила в останні дні – це може стати причиною відходу, поступового чи швидкого, УПЦ МП від Московського патріархату. В такому разі нашу Церкву і ту частину УПЦ МП, яка відійде від Московського Патріархату, не буде нічого розділяти і ми швидко досягнемо єдності. Думаю, що Константинополь не буде проти підтримати такий процес.
Навпаки, якщо собор уважно поставиться до українського питання, а особливо якщо обере митрополита Володимира патріархом – це також може сприяти подоланню розділення українського православ’я, але іншим чином.
- Як саме?
- По-перше, митрополит Володимир найкраще з російських ієрархів знає українську церковну проблематику. Тому він не буде робити різких чи необережних кроків, на які здатні інші кандидати. Судячи з його останніх листів главам Помісних Церков, він бачить можливість подолання розділення Церкви в Україні саме через залучення всієї Повноти Православ’я. Наша Церква теж вважає, що Московський патріархат не здатний сам вирішити церковні проблеми в Україні, а тому шлях подолання розділення лежить через залучення Константинополя та інших Помісних Церков. Це, на мою думку, є ознакою можливості досягти компроміс та об’єднати Українську Церкву.
Якщо ж собор піде в українському питанні шляхом ігнорування реалій в Україні, шляхом тиску на українську ієрархію Московського патріархату та обмеження її прав – то він не залишить УПЦ МП іншого вибору, ніж той, який зробив митрополит Філарет у 1992 р. Тоді теж бажали домовитися з Москвою мирно, але замість мудрої відповіді отримали розкол і переворот у керівництві.
Слід відзначити, що тоді УАПЦ, з якою об’єдналася УПЦ на чолі з митрополитом Філаретом, була не дуже сильною. В той час, як Київський Патріархат, з яким може об’єднатися патріотична частина УПЦ МП, є сильною і впливовою структурою. Така об’єднана Церква буде мати не тільки більшість вірних, але й більшість парафій. Також і Константинополь, який у 1992 р. зайняв вичікувальну позицію, тепер буде значно активнішим та скористається ситуацією для того, щоби зміцнити свої позиції у Вселенському Православ’ї.
- Виходить, що незалежно від результатів собору, Українська Церква може наблизитися до об’єднання?
- Ми переконані, що воля Божа є в тому, щоб Українська Церква була єдиною і Помісною. Якщо члени собору виявлять мудрість – вони зможуть вирішити українське питання так, щоб церковні інтереси Московського патріархату постраждали якнайменше. Якщо вони будуть діяти, як і раніше, з шовіністичних позицій – Бог замість них розв’яже наші проблеми, але інтереси Москви постраждають значно більше. Ми сподіваємося, що на Московському помісному соборі переможуть інтереси Православної Церкви. Але все – в руках Божих!
«Українське Православ’я»
